Кризовий центр надає допомогу білорусами, які вимушені переховуватись від режиму Лукашенка.

У центрі Львова віднедавна функціонує «Білоруський кризовий центр». Його на базі міжнародної волонтерської організації «Наш дім» створив білорус Олексій Францкевич, який також є керівником об’єднання. Розвивають кризовий центр самі білоруси. Вони допомагають один одному і порадами, і навіть коштами. Та є низка питань, які можуть допомогти розв’язати львів’яни та влада міста. Журналістка «Еспресо.Захід» відвідала центр, куди приходять люди, які постраждали від диктатури Лукашенка.

Олексій Францкевич винаймає невеличке приміщення у центрі Львова. Каже, що сюди з 09:00 і до 18:00 приходять за консультаціями його земляки. На стіні кабінету висить біло-червоно-білий стяг. Біля нього – карта історичних територій. Керівник проєкту розповідає, що на сьогодні вони ще не співпрацюють з фондами, які надають грошову підтримку, не мають жодних джерел фінансування. Допомагають одні одним самі ж біженці.

«Зареєстрували нашу організацію «Наш дім» на початку 2020 року для зовсім інших речей. Потім почався COVID-19. Ніхто не чекав, що події в серпні відбуватимуться таким чином. З початку протестів проти незаконної влади у Білорусі минуло 5 місяців, внаслідок репресій та терору з’явився великий потік білоруських біженців. Водночас через пандемію Лукашенко закрив кордони, єдиний спосіб покинути Білорусь – це літаки. Тому люди, які мали можливість, повиїжджали за кордон. У тому числі й в Україну. Тут можна подаватися на польську гуманітарну візу, яка діє рік і яку дають безкоштовно», – розповідає Олексій.

Олексій Францкевич
Олексій Францкевич

В організації не знають про точну кількість білорусів у Львові, оскільки багато з них не розголошують своє місце перебування. Є люди, що приїхали перечекати буремні події та чекають на зміну ситуації. Проте кризовий центр має внутрішній чат в Телеграм, де перебувають близько 250 людей, які втекли від репресій і живуть у Львові. Згідно з даними Державної міграційної служби, тут мешкає близько 355 осіб з постійними посвідченнями та близько 90 з тимчасовими. Також, зазначає Олексій, багато біженців в Києві.

«На сьогодні проблема в тому, що люди приїхали сюди, а тут – локдаун, свята. У всіх закінчуються гроші. Вони розглядають будь-які варіанти, бо Київ дорогий. Потрібно шукати дешевше житло, роботу, школи та дитячі садки для дітей, лікарні. Тобто проблем дуже багато», – пояснює керівник ініціативи. 

Основна комунікація біженців з кризовим центром відбувається саме через онлайн-чат, куди можна писати у будь-який час доби. Тут можна дізнатися, де замовити їжу онлайн або навіть де змінити мастило в машині. До прикладу, вчора звернулася дівчина. Вона перехворіла на коронавірусну інфекцію і запитала, де можна здати плазму, щоб врятувати комусь життя.

«Нещодавно звернулася жінка з тим, що їй потрібна вакцина від туберкульозу для її маленької дитини. Без тимчасового посвідчення проживання її не роблять. Ось що з цим робити? Брати тримісячну дитину на літак і повертатися в Білорусь?», – додає Олексій.

На запитання, чи в Україні білоруси відчувають безпеку, керівник центру відповідає неоднозначно: «Якщо це стосується мене, то так. Бо розумію, що це демократична правова країна з європейським напрямком. Сьогодні в мене буде зустріч з білорусом, який хоче виїжджати до Польщі, але в Білорусі проти нього відкрите кримінальне провадження через участь у протестах. Чоловік боїться, що Україна його видасть. І от він хоче сконтактувати з Державною міграційною службою, з’ясувати, чия це компетенція. Нам треба людину заспокоїти, щоб вона почувалася в безпеці. Жахливо жити й щодня боятися», — каже він.

Зараз в команді «Білоруського кризового центру» близько 30 активних людей. Вони всі волонтери. З початку протестів вони проводять акції у Львові. Олексій каже, що навіть ховаючись тут, вони хочуть бути дотичними до того, що відбувається на батьківщині.

Багато білорусів, які тут є, працюють дистанційно. Це різні фрілансери, логісти, програмісти. Коли приїжджають цілі сім’ї, то такі люди допомагають фінансово. Один з них – Павло Хаванський. Він каже, що хтось готовий просто дати пораду, а хтось і допомогти грошима та їжею, прихистити в квартирі. На хлопцеві светр з історичним гербом його батьківщини – «Погоня». Білорус приїхав до Львова близько двох з половиною місяців тому. Показує на карті рідне місто Вілейка в Мінській області. Його переслідували через «заклики повалення влади». Зараз Павло винаймає квартиру у Львові й працює у фрілансі. Каже, що такий сценарій кращий, ніж сидіти в слідчому ізоляторі Мінська.

Олексій Францкевич розказує, що центр планує різні освітні заходи, але зараз не може нічого реалізовувати через посилений карантин. Павло Хаванський додає, що перед Новим роком вони колядували з білоруським музикантом, співали своїх традиційних пісень. Також робили ангелів надії з українськими дітьми в одному з львівських кінотеатрів. Завдяки білоруській діаспорі була ініціатива привітати дітей біженців з новорічними святами. Подарунки отримали 10 малюків.

Зараз спільнота планує вебінар. Олексій додає, що вони запитують, що було б цікаво і корисно для людей. «Також ми збираємось на пробіжки. У нас постійно щось відбувається. От скоро гратимемо в волейбол чи футбол. Залежно від того, який м’яч принесуть», – сміється Павло.

Павло Хаванський
Павло Хаванський

По допомогу до кризового центру звернулася 36-річна Анастасія (змінюємо ім’я через небезпеку, яка може загрожувати біженці, – ред.). Жінка жила та працювала в Мінську, але зараз переїхала з чоловіком до Львова і готує документи для переїзду в Польщу. З усмішкою каже, що в акціях протесту вона бере участь з 1996-го.

«Я брала участь в акціях протесту і працювала в газеті. На нашому вікні був біло-червоно-білий стяг. До приміщень, де люди вивішували такі прапори, рано чи пізно приходили силовики. Ми розуміли, що це просто питання часу, коли прийдуть і до нас. Як тільки з’явилася новина, що Білорусь закривають на виїзд, то ми з чоловіком за кілька днів швидко зібралися. Взяли що могли. Зараз у нас закінчуються гроші. Немає чим платити за хостел, де живемо. У мене є підробіток, але цього не вистачає», – каже Анастасія.

Жінка розповідає, що навіть вже тут вони з чоловіком не могли звикнути до гучних звуків, гуркоту, бо вдома потрапляли під вибухи гранати. Каже, що врятувала її від слідчого ізолятора й тортур сім-картка: людей, які були на протестах, відстежували за місцем перебування, а номер Анастасії зареєстрований не на неї. Говорить, що спочатку відловлювали найактивніших. Рано чи пізно прийшла б і її черга.

«Мій браузер мені показав, що у вільному доступі є мої паролі від сайтів. Подивилася, а там сайти, де публікувала резюме, особисті дані. Після того щодня сиділа і чекала, що до нас може хтось прийти. Моя історія, звісно, не найжахливіша. Думаю, мені просто пощастило», – каже білоруска.

За її словами, багато людей в Білорусі політикою не цікавились. Вони думали, що в країні порядок і закони працюють. Але те, що почало відбуватися, стало шоком: «Людей переслідували за звичайні фото в Інстаграмі.  Навіть за фото з білою пастилою і вишневим прошарком. Люди деколи не вірять, що таке можливо у 21 столітті. На своїй сторінці я теж розповідала про події в Білорусі для друзів з-за кордону, але людей почали затримувати, тож я перестала це робити. Було страшно».

Павло та Олексій кажуть, що кризовий центр функціонуватиме до переможного часу. Тобто, доки вони не зможуть повернутися у вільну країну. Зараз чоловіки спілкуються з владою міста. Вже була зустріч з Андрієм Москаленком, на якій обговорили нагальні проблеми спільноти. Наступного разу вже говоритимуть конструктивно про їх розв’язання і те, чим може допомогти місто. 

Якщо львів’яни захочуть допомогти, то можна писати у Телеграм (+38 (068) 325 61 44). Також кризовий центр має відкритий рахунок в банку (UA463253210000026005053823632 – у примітках вказувати «благодійна пожертва»).

Проте, як зазначає Олексій Францкевич, більше потрібна допомога нематеріальна: «У нас є купа питань, починаючи від екстреного залучення до спільноти лікаря-психолога, готового надати консультації біженцям, яких затримували, били, які зазначали знущань. Також на часі юридичні питання. Є чоловік, якого переслідували, тож він був вимушений покинути Білорусь. Але він приїхав сюди на білоруській машині, на білоруських номерах, тож має проблеми з реєстрацією. Тепер не знає, що робити».

Джерело: espreso.tv

Return to Top ▲Return to Top ▲